Проблеми моніторингу якості освіти

   У педагогіці [4, 5] поняття "якість" – це системна методологічна категорія. Вона відображає ступінь відповідності результату поставленій меті .
   У Всесвітній декларації з вищої освіти, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 року, вказано, що якість вищої освіти – це багатовимірне поняття, яке охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчальну базу і ресурси [6].
   У широкому розумінні якість освіти розглядають як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти [7]; у вузькому – як перелік вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти, що реалізує їх на певних етапах навчання людини, якому відповідає певна сукупність показників. Як зазначає більшість дослідників (Н.В. Москаленко, І.О. Потай, І.А. Шайдур та ін.), якість освіти – це узагальнений показник розвитку суспільства у певному часовому вимірі, тому його слід розглядати в динаміці тих змін, що характеризують поступ держави в контексті світових тенденцій: вона рухається до консолідації та інтеграції у світове співтовариство чи протистоїть йому, ставлячи свої інтереси понад усе. Вона є суспільною характеристикою, а не предметом змагання чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення.
   У програмному документі ЮНЕСКО читаємо, що якість вищої освіти є поняттям, яке характеризується численними аспектами і значною мірою залежить від контекстуальних рамок цієї системи, інституціональних завдань чи умов і норм у певній дисципліні [8]. 
   Розглянемо структуру якості освіти за В.М. Максимовою [9], що є сукупністю взаємопов’язаних властивостей об’єкта, тобто ієрархією властивостей, характеристик і показників стану того об’єкта, який підлягає аналізу й оцінці (див. рис. 1).

s128

Рис. 1. Структура якості освіти за В.М. Максимовою.

   Національною доктриною розвитку освіти й чинною законодавчою базою визначено якість мети освіти, а державними стандартами освіти – якість навчальних результатів. Якість педагогічного процесу ще залишається предметом обговорення і дискусій, полем для наукових досліджень і практичної апробації.
   Тлумачення процесу пошуку "якості" припускає вивчення питань, які мають відношення до якості підготовки студентів, інфраструктури й навчального середовища. Тому якість вищої освіти можна представити у такому вигляді (див. рис. 2).

s129

Рис. 2. Структура якості вищої освіти.

   Опитування серед викладачів Житомирського державного університету дало можливість визначити основні характеристики досліджуваного поняття:
   - високий рівень знань з навчального предмета, вміння застосувати знання у житті (45 %);
   - критерій функціонування освітньої системи (36 %);
   - сукупність знань, достатніх для самоосвіти й подальшого навчання (28 %);
   - результат навчальної діяльності (15 %);
   - сформованість знань і уміння їх застосовувати (13 %);
   - процес організації навчання і виховання (7 %);
   - вміння добувати знання самостійно (6 %);
   - суспільний ідеал освіченості людини (5 %).
   Відповіді викладачів показали, що їх уявлення про якість освіти зводяться, в основному, до якості результату (студента-випускника) й недостатня увага приділяється якості процесу освіти, педагогічному процесу. На нашу думку, отримані результати підтверджують сучасні тенденції розвитку системи освіти і те, що викладачі розв’язують окреслені завдання на репродуктивному рівні й не знайомі з процесуальною стороною отримання результату якості освіти.
   Упродовж останніх десятиріч [10] сформувалися певні стереотипи, які вказують на досягнення якості в освіті, а саме:
   - пошук шляхів підвищення якості являє собою різноманітні зусилля, які включають усі види діяльності в навчанні;
   - те, як ми працюємо, придбаний нами досвід, уміння, які ми використовуємо, знання, якими ми володіємо, і наше відношення – усе це бере свій початок в освіті, яку ми отримали раніше;
   - світова конкуренція вимагає змін в організації навчання: революція якості примусила освітянські установи переглянути мету свого існування;
   - умови мають бути такими, щоб людина, яка хоче навчатися, була впевнена, що вона зможе зробити все, що потрібно для підвищення якості.
   Сучасне суспільство має потребу у високоосвічених і мотивованих фахівцях, здатних виконувати відповідні функції у державних і приватних організаціях, тому держава зацікавлена в забезпеченні високої якості підготовки майбутніх фахівців.
   Серед загальних наведемо рекомендації професора О.Г. Величка, які сприятимуть якісній підготовці студентів:
   - прийняття студентів як рівноправних партнерів та забезпечення студентам відповідного середовища;
   - наділення студентів відповідальністю й почуттям їх значимості;
   - забезпечення студентам середовища, де вони змогли б виявити свої сильні сторони й нейтралізувати слабі;
   - надання допомоги студентам у навчанні завдяки командній роботі;
   - залучення студентів і викладачів до процесу прийняття рішень, що мають відношення до них самих;
   - надання студентам можливості поділитися своїм ентузіазмом, мріями з викладачами, адміністрацією.
   Як висновок, процитуємо викладача Лісабонського університету Марію Христину Мендонсу, що якість не є модою, не є формою керівництва, вона є умовою виживання в суспільстві, і саме вищі навчальні заклади спонукають людей діяти якісно (45-й Європейський конгрес якості, 18-19 вересня 2001 р., Стамбул, Туреччина).

О.А. Чемерис,
аспірант
(Житомирський державний університет)

  

 

У Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України — наш стратегічний вибір» (березень, 2011 р.) констатується, що в державі якість освітніх послуг знижується. Низька якість освіти в Україні фіксується на фоні одних із найбільших у світі відносних суспільних витратах на освіту (7,5—7,6 % валового національного продукту). У 20-й ювілейній Доповіді з людського розвитку Програми розвитку ООН (2010 р.) зазначається, що в Україні лише 38 % населення задоволено освітньою системою і школами. Натомість аналогічний відсоток помітно вищий в усіх країнах-сусідах України (від 42 % у Росії і 57 % у Білорусі до 60 % в Угорщині та 66 % у Польщі), не кажучи вже про розвинуті країни, наприклад, «Велику сімку» (від 53 % в Японії і 59 % в Німеччині до 70—71 % у Канаді, США, Сполученому Королівстві, Франції).

У багатьох політиків, представників громадянського суспільства виникають закономірні питання щодо ефективності використання значних бюджетних коштів, які виділяються на розвиток освітньої галузі. Тим більше, що, за даними багатьох фахівців, українське суспільство, по суті, вичерпало можливості подальшого збільшення відносного інвестування в освіту. При цьому необхідно зважити й на те, що коштів на потреби освітянської галузі в державі хронічно не вистачає, а в структурі видатків заробітна плата (порівняно невисока) та комунальні платежі займають понад 90 %.
Не менш вагомою проблема якості української освіти є і для тих, хто у розвиток освітньої сфери вкладає приватні кошти, сплачуючи за навчання в університетах, школах, дитячих дошкільних і професійно-технічних навчальних закладах. Обсяги офіційних приватних видатків на освіту в Україні є досить значними. Так, за даними Держстату, кількість студентів, які навчаються у ВНЗ держави за кошти фізичних осіб на початок 2010/2011 н.р., становила 57,7 % від їхньої загальної кількості. Зрозуміло, що для цієї категорії представників громадянського суспільства поняття якісної освіти набуває особливого значення.
Низька якість української освіти стає предметом серйозного занепокоєння вітчизняних роботодавців. У 2010 році за індексом глобальної конкурентоспроможності Україна посіла 89 місце серед 133 країн світу, перемістившись із 69 місця, яке посідала у 2006 році. Лише половина випускників українських університетів де-факто затребувана роботодавцями. У 2009 році майже 50 % випускників ВНЗ складали ті, хто здобув освіту за напрямами підготовки «соціальні науки, економіка, комерція та підприємництво, право», тоді як «інженерія, транспорт, архітектура» — 21 %, «освіта, культура і мистецтво, гуманітарні науки» — 19 %, «природничі науки, сільське господарство, лісництво і рибництво» — 5,3 %, «медицина» — 2,7 %, «математика та інформатика»  — 2,6 %
Це становить серйозну проблему для майбутнього інноваційного розвитку суспільства вже в найближчому майбутньому.
Не набагато кращою є ситуація в галузі загальної середньої освіти. Результати міжнародного порівняльного дослідження TIMSS-2007, у якому брали участь українські учні 4-х класів, дали їм можливість посісти лише 26 місце серед 37 країн-учасниць, учні 8-х класів посіли 25 місце з математики і 19 — із природничих дисциплін серед 50 країн-учасниць.
Гострою є проблема якості професійно-технічної освіти. В умовах різкого старіння робітничих кадрів, зниження кількості робітників високого рівня кваліфікації (в економіці України таких, за різними джерелами, близько 10 %, тоді як у європейських — майже 50 %) більшість ПТНЗ продовжують готувати випускників за професіями, що не мають попиту в суб’єктів господарювання. Тому дві третини роботодавців уважають якість підготовки та рівень кваліфікації випускників низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Як свідчать статистичні дані, через півроку після працевлаштування за скеруванням спостерігається постійна тенденція зменшення працевлаштованих випускників ПТНЗ до 62—72 %, а протягом п’яти років цей показник скорочується до 25—30 %.
Крім зростання вимог і зацікавленості українського суспільства в суттєвому поліпшенні якості освітньої діяльності, ця проблема актуалізувалася ще й іншими чинниками. Насамперед ідеться про те, що освіта, особливо вища, стає більш масовою. Це, у свою чергу, зумовлює проблему можливої девальвації академічних стандартів, перетворення цієї освітньої галузі у своєрідний додаток господарського комплексу. Проблема оцінювання якості освіти актуалізується і тому, що в умовах розвитку демократичного суспільства постає гостра вимога до закладів освіти ставати відкритими та підзвітними громадянському суспільству з погляду результатів своєї діяльності. Не менш важливе значення мають і процеси глобалізації, підвищення мобільності учнів, студентів, викладачів. Виникає необхідність порівняння результатів функціонування української освітньої системи з національними освітніми системами інших держав. Зробити таке порівняння без функціонування ефективної системи моніторингу якості освіти неможливо.
Однак головною причиною актуалізації проблеми ефективного та успішного моніторингу якості освітньої діяльності є усвідомлення того, що в країні мали і мають місце суттєві стратегічні прорахунки у визначенні змісту та основних напрямів освітньої політики на різних рівнях управління освітньою системою. 
У свою чергу, поява таких прорахунків зумовлена незадовільним рівнем інформаційного забезпечення процесу управління, що не дає можливості прогнозувати динаміку та основні тенденції в розвитку освітньої системи, готувати науково обґрунтовані рекомендації щодо прийняття ефективних управлінських рішень із метою поліпшення ефективності функціонування освітньої галузі. 
Таким чином, проблема оцінювання якості освіти з дидактичної чи управлінської перетворюється в політичну, що зумовлює необхідність існування в державі системи її моніторингу. Лише така система повинна формувати надійне інформаційне поле, аналіз даних якого й допоможе відстежувати реальну ситуацію в освітній галузі, прогнозувати її розвиток, приймати оперативні управлінські рішення щодо корегування визначених стратегій. 
 
Попередній перегляд зображенняАналітична доповідь про стан моніторингу якості освіти в Україні / МБО 
«Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти»; [І. І. Бабин, Л. М. Гриневич, І. Л. Лікарчук та ін.]; за заг. ред. І. Л. Лікарчука
 
 
 
 

Підвищення ефективності управління освітньою галуззю на основі національної системи оцінювання якості освіти

 

О. А. Удод, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії педагогічних наук України, директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти

 

Освіта є найважливішою сферою соціального життя. Саме освіта формує інтелектуальний, культурний, духовний стан суспільства. Зміст освіти та її спрямованість відображають освітні програми та стандарти.

До індикаторів якості освіти фахівці відносять такі характеристики, що відображають ступінь відповідності реальних результатів освіти нормативним вимогам, соціальним і особистісним очікуванням.

Підхід до розуміння якості освіти можна представити у вигляді такої послідовності:

• якість носія знань;

• передача знань;

• одержувач знань;

• сприйнятливість методик передачі знань;

• фундаментальність знань;

• затребуваність отриманих знань;

• отримання нових знань.

Оскільки основне поняття «освіта» поширюється на освітній процес та його результат (освіченість), то і поняття «якість освіти» слід відносити як до результату, так і до процесу.

Крім того, в оцінці якості освіти слід виділити оцінку зовнішнього середовища (споживачів освітніх послуг) і внутрішню (оцінки якості в самій системі освіти).

Для цього розглянемо п’ять елементів системи освіти:

1. Ті, що навчаються (вихованці, учні, студенти, курсанти).

2. Педагоги (вихователі, вчителі, викладачі).

3. Освітні стандарти (навчальні програми, плани).

4. Освітні установи (дошкільні, загальноосвітні, професійні, вищі навчальні заклади, післядипломні, позашкільної освіти).

5. Органи управління освітою.

Якість освіти можна розглядати з різних позицій. Розкривати дане поняття слід із позицій системного підходу, який прийнято при розробці системи менеджменту якості освіти з метою підвищення рівня задоволеності споживачів.

Якість освіти — це затребуваність отриманих знань у конкретних умовах їх застосування для досягнення конкретної мети та підвищення рівня життя. Системний підхід означає неперервність управління, послідовність і взаємозв'язок окремих освітніх процесів, а також їх взаємодію. Система менеджменту якості освіти є інтегрованою. Вона орієнтована на сучасні інформаційні технології, використання досягнень теорії і практики менеджменту. Її успішність може оцінюватися шляхом використання якісних і кількісних показників.

Виходячи з підходу до розуміння якості освіти, можна виділити такі показники:

1. Якість викладацького складу.

2. Стан матеріально-технічної бази навчального закладу.

3. Мотивація викладацького складу.

4. Якість навчальних програм.

5. Якість студентів.

6. Якість інфраструктури.

7. Якість знань.

8. Інноваційна активність керівництва.

9. Впровадження інновацій.

10. Затребуваність випускників.

11. Конкурентоспроможність випускників на ринку праці.

12. Досягнення випускників.

Розглянемо зміст вищезазначених показників.

Основна фігура в освітньому процесі — це викладач. Тому політика забезпечення якості починається з формування викладацького складу та якості роботи викладача.

Досі не визначено, яким чином внутрішні показники якості освіти впливають на зовнішні.

Споживач знань знаходиться у центрі освітнього процесу. Тому правомірно говорити про якість споживача знань, який має стати кінцевим результатом освітнього процесу. Якість тих, хто навчається, можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

• знання з профільних дисциплін;

• комп’ютерна грамотність;

• рівень володіння іноземною мовою;

• бажання навчатися;

• рівень інтелекту;

• духовний розвиток;

• креативність;

• рівень розвитку пам’яті;

• дисциплінованість;

• наполегливість;

• працездатність;

• спостережливість;

• уміння планувати кар’єру.

Якість знань визначається їх фундаментальністю, глибиною та затребуваністю в подальшій професійній діяльності людини. У відкритій освіті організацією моніторингу за кар’єрою випускників можуть займатися керівники регіональних центрів. Для цього доцільно створювати бази даних про випускників. Оскільки більшість показників якості освіти не можуть мати кількісної характеристики, одержання зведених показників якості та узагальнюючих оцінок можливе за допомогою кваліметричних досліджень.

Як уже зазначалося, якість освіти можна розглядати з внутрішньої та зовнішньої позиції моніторингу.

 

Внутрішній моніторинг якості. У багатьох країнах у навчальних закладах поширений так званий «внутрішній моніторинг якості». Це регулярне анкетування, що проводиться серед учнів, студентів, а також учителів, викладачів 2—3 рази на семестр або півріччя. Анкети складаються з питань, що охоплюють усі сторони життя навчального закладу: якості викладання кожного навчального предмета, підручників та інших навчальних матеріалів, об’єктивності оцінок, стану навчальних приміщень, роботи бібліотеки, майстерень, їдальні, книгарні, спортивних споруд тощо. Аналіз анкет дозволяє свідчити про ефективність кожного вчителя, викладача, інших працівників і всіх служб та дозволяє своєчасно вживати відповідних заходів.

Зовнішній моніторинг якості. Але якщо загальна освіта має охоплювати всіх, то і визначати її структуру і зміст має все суспільство. Тобто зміст загальної освіти має бути певною суспільною угодою. До комісії з розробки та оцінювання змісту загальної середньої освіти повинні входити представники всіх сфер людської діяльності та суспільного життя: і директори заводів, і бізнесмени, і інженери, і лікарі, і художники, і будівельники та ін.

Так, спільними зусиллями, може бути визначено необхідний інваріант загальної середньої освіти та надання їй діяльнісної спрямованості.

Значною мірою сказане відноситься і до розробки та оцінки стандартів вищої професійної освіти. Необхідно залучати до цього процесу роботодавців (великого, середнього та малого бізнесу), спілок підприємців, професійних спілок, представників політичних партій, громадських організацій тощо. Сьогодні в Україні є значний надлишок менеджерів, юристів, економістів і т. д. Але, здебільшого, випускники ВНЗ за цими спеціальностями є ніби «фахівцями взагалі». А насправді хороших, справжніх менеджерів, юристів і т. д. гостро не вистачає.

Інституційний рівень оцінки якості діяльності освітніх організацій (установ): ліцензування, атестація та акредитація освітніх установ.

Експертні комісії за оцінками освітньої установи формуються і затверджуються державним або регіональним органом управління освітою. У складі комісій, як правило, переважають представники освітніх установ, експерти з науково-методичних установ, органів управління освітою.

Необхідною вбачається розробка єдиних загальнонаціональних  методик, механізмів оцінки діяльності освітніх установ у процесі їх ліцензування, атестації та акредитації, єдиного інструментарію оцінки (окремо для установ загальної, початкової
і середньої професійної, вищої освіти), оскільки сьогодні дане питання не є врегульованим.

Подальшого розвитку потребує практика публічної звітності освітніх установ про різні аспекти власної діяльності. Стандарти такої звітності повинні відображати:

— місію, цілі навчального закладу, у т. ч. по відношенню до якості та стандартів;

— структуру освітніх програм, їх зміст;

— основні напрями наукових досліджень, результати діяльності наукових шкіл (для ВНЗ);

— організацію системи якості навчання;

— склад учнів, студентів, їх успішність, а також оцінку учнями навчальних програм;

— досягнення випускників, їх успішність на ринку праці та / або в подальшому продовженні освіти;

— основні фінансові показники діяльності освітніх установ, рівень їх ресурсного забезпечення.

У перспективі необхідний  розвиток незалежних (зовнішніх) оцінок якості діяльності освітніх установ.

 

Оцінки індивідуальних досягнень учнів.

На рівні освітньої установи оцінка якості освіти представлена двома процедурами: державною підсумковою атестацією випускників (у загальноосвітній школі — ЗНО) і проміжною та поточною атестацією учнів / студентів у рамках внутрішньої системи контролю якості освіти.

Історичний досвід становлення зовнішнього незалежного оцінювання в Україні дає можливість констатувати такі уроки:

1. Зовнішнє оцінювання стало найбільш системною і глибокою реформою в освіті України за роки незалежності. Це підтверджено провідними вітчизняними та зарубіжними експертами, результатами соціологічних досліджень та опитувань.

2. Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання створило механізми для реального втілення конституційного права громадян на рівний доступ до вищої освіти на конкурсних засадах.

3. Зовнішнє незалежне оцінювання як системна реформа запроваджене на державному рівні завдяки послідовній підтримці різних політиків, що перебували при владі впродовж того періоду, незалежно від їх приналежності до різних політичних сил.

4. Українська освітня система має глибокі внутрішні резерви, необхідні для реалізації широкомасштабних проектів на загальнодержавному рівні, яким і стало зовнішнє оцінювання.

5. Потужний організаційно-технологічний потенціал системи зовнішнього оцінювання, набутий досвід та отримані результати не використовуються для здійснення моніторингу якості освіти як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

6. УЦОЯО як установа,  що здійснює оцінку якості освіти в країні, має бути незалежною та неупередженою.

7. Успішний подальший розвиток системи зовнішнього оцінювання неможливий без прийняття належної законодавчої бази.

8. В освітній системі України необхідно вдосконалювати зміст освіти та методики викладання навчальних дисциплін, які на даному етапі, в основному,  спрямовані на нагромадження та відтворення знань, а не на їх використання.

9. Не доцільно звужувати функції зовнішнього оцінювання лише для організації конкурсного відбору до вищих навчальних закладів.  Воно має бути спрямоване на сертифікацію рівня загальноосвітньої підготовки та моніторинг якості освіти в країні на різних рівнях.

10. Подальший розвиток зовнішнього оцінювання в Україні неможливо забезпечити без створення системи підготовки спеціалістів у галузі педагогічних вимірювань та розвитку наукових досліджень із проблем оцінювання якості освіти.

У системі загальної середньої освіти тестовий інструментарій для оцінювання якості підготовки учнів уводиться Українським центром оцінювання якості освіти. Під час навчально-виховного процесу інструментарій оцінки розробляється самими освітніми установами — виробники освітніх послуг самі оцінюють якість своєї «продукції». Незалежність оціночних процедур як основоположний принцип організації контролю якості освіти не реалізується. Необхідно створити єдиний інструментарій на спільних методологічних засадах.

Крім того, на даний час у вітчизняній системі освіти немає «прозорості» та відкритості процедур оцінки якості освіти. В Україні не поширена традиція офіційних і громадських рейтингів освітніх установ, як у багатьох країнах Європи.

Таким чином, практика оцінки якості підготовки випускників, що сьогодні існує, носить галузевий характер. Громадські організації,  батьки та роботодавці як споживачі «продукту» освіти мають залучатися до постановки цілей навчання та оцінювання ступеня досягнень випускників.

Як першочергові заходи оцінювання якості індивідуальних освітніх досягнень учнів необхідно в загальноосвітній школі:

• завершити роботу зі створення та нормативно-правового забезпечення проведення ЗНО;

• впровадити нову практику проведення державної (підсумкової) атестації випускників 9-х класів незалежними регіональними комісіями;

• надати подальшого розвитку системи моніторингу якості загальноосвітньої підготовки учнів 1—8, 10-х класів на основі застосування компетентнісного підходу до розробки тестового інструментарію.

Поширення системи національного тестування на інші рівні освіти вимагає:

— розробки методології і методики тестування, її адаптації до специфіки професійної освіти: початкової та середньої, вищої;

— створення контрольних вимірювальних матеріалів за циклами фахових дисциплін за всіма напрямами підготовки;

— створення інфраструктур, що забезпечують проведення тестування у професійній освіті.

Враховуючи вищесказане, необхідно:

1. Узагальнити регіональний і міжнародний досвід і розробити на цій основі типові моделі організації оцінки якості діяльності територіальних освітніх систем.

2. Розробити на загальнонаціональному рівні методичні рекомендації з оцінювання діяльності органів управління освітою для адміністрацій регіонів із метою покращення діяльності органів управління освітою.

3. Забезпечити формування незалежних, у т. ч. громадських організацій, що здійснюють оцінювання якості освіти, визначення їх статусу та повноважень.

Європейська практика оцінювання якості освіти йде шляхом створення спеціалізованих акредитаційних агентств — громадських організацій, що займаються розробкою інструментарію і методик оцінювання якості, а також проводять відповідні перевірки та підтверджують якість освіти. До компетенції цих агентств входять також відбір і навчання експертів, які проводять тестування, а також періодична публікація матеріалів перевірок, аналіз результатів діяльності, проблем і перспектив систем якості освіти.

 

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ОСВІТИ

 

О. І. Ляшенко, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України

 

Побудова національної системи моніторингу якості освіти потребує чіткого розуміння основних засад, що мають бути покладені в основу здійснення моніторингових досліджень в Україні, і відповіді на кілька конкретних питань, які повинні бути відображені в концепції національної системи моніторингу якості освіти.

Перше з них — це визначення кола потенційних споживачів інформації, зацікавлених в її одержанні за результатами моніторингу якості освіти. Тобто треба чітко уявляти, кому і в якому вигляді потрібна така інформація? Питання це не таке просте, як здається на перший погляд. Адже суб’єктів освітньої діяльності, яким потрібні результати моніторингових досліджень якості освіти, значно більше, ніж ресурсів для їх одержання. Тому, на нашу думку, це коло зацікавлених споживачів інформації (англ. stakeholder) можна обмежити такими суб’єктами:

—   центральний і регіональні органи управління освітою (міністерство, обласні і районі управління освітою);

—   навчальні заклади різних освітніх рівнів;

—   ті, хто в них навчається, та їхні батьки.

Решта споживачів (наприклад, роботодавці, різні громадські організації, методичні служби, інформаційні фонди тощо) можуть використовувати одержані в наявному форматі дані або проводити власні обстеження відповідно до своїх цілей і за своїми показниками.

Окреслення кола споживачів інформації надає можливість за узгодженням сторін конкретизувати мету і вибір критеріїв та показників якості освіти, що будуть покладені в основу моніторингових досліджень, а також з’ясувати формат подання аналітичних матеріалів з урахуванням інтересів кожного зі споживачів.

Відповідно до цього випливає наступне питання: чи можна в межах одного моніторингового дослідження, навіть достатньо різнобічного, одночасно задовольнити потреби всіх окреслених вище споживачів? Тобто чи можна обмежитися одним документом, наприклад, аналітичним звітом, який би надавав вичерпну інформацію щодо якості української освіти в межах повноважень кожної зацікавленої сторони?

Щоб відповісти на це питання, необхідно усвідомлювати інформаційні потреби споживачів, що виникають у процесі виконання ними управлінських функцій. Зокрема, МОНмолодьспорт України за результатами моніторингу чекає на загальну оцінку державної системи освіти в цілому, на підставі якої вироблятимуться стратегічні рішення і робитимуться політичні висновки щодо вдосконалення нормативно-правової бази функціонування освітніх інституцій у країні. За великим рахунком, міністерство не цікавить місце якогось конкретного ЗНЗ, а тим більше учня в рейтингу освітніх результатів. Для нього важливі висновки соціально-політичного моніторингу функціонування української системи освіти і дані порівняльних міжнародних досліджень, за результатами яких можна з’ясувати тенденції поступу України у світовому освітньому просторі, звірити їх з розвитком національної системи освіти і виробити основи державної політики в галузі освіти.

Регіональні органи управління освітою відповідно до своїх повноважень в основному переймаються проблемами функціонування підпорядкованих систем освіти (обласних, районних, муніципальних). Для них за результатами моніторингу яко­сті освіти важливо одержати відповідь на питання про можливі шляхи прогнозування їхнього розвитку, порівняти результативність діяльності різних суб’єктів управління, окреслити заходи щодо поліпшення якості освіти за різними критеріями і показниками. Проте їх не цікавлять навчальні досягнення конкретного учня, навіть якогось окремого навчального закладу. Це наступний рівень інтересів споживачів інформації моніторингових досліджень.

Для навчальних закладів важливою є характеристика відповідності їхньої діяльності вимогам державного освітнього стандарту і навчальних програм, можливість порівняти одержані власні результати з даними інших навчальних закладів і зробити належні висновки тощо. Тобто навчальні заклади переймаються в основному результатами власної діяльності і досягненнями своїх вихованців, вибудовуючи на їх основі управлінські рішення локального змісту.

Батьків головним чином цікавить освітня конкурентоздатність їхніх дітей, тобто наскільки будуть задоволені їхні освітні потреби, якщо вони навчатимуться в обраному навчальному закладі.

Таким чином, відповідно до окреслених управлінських функцій різних споживачів інформації щодо результатів моніторингових досліджень освіти можна зробити тривіальний висновок: за допомогою єдиного формату моніторингу якості освіти, яким би досконалим він не був, задовольнити всі зацікавлені сторони неможливо; потрібен системний моніторинг освіти.

Такий моніторинг якості освіти передбачає різнобічне і багатопараметричне обстеження різних об’єктів системи освіти і процесів, що впливають на якість їх функціонування, унаслідок якого кожна його складова є носієм певного набору критеріїв і показників, що відображають якість системи освіти в цілому, системно.

У скептиків може виникнути заперечення, що системний моніторинг якості освіти є витратною процедурою і вимагає значних додаткових коштів. Щоб спростувати його, проаналізуємо, що вже робиться в Україні в цьому напрямі і як можна використати ці напрацювання.

Існує низка міжнародних проектів з оцінювання різних аспектів освіти (Програма ООН з вимірювання індексу розвитку людського потенціалу, дані Всесвітнього економічного форуму з оцінювання конкурентоспроможності країн за рівнем освіти,  матеріали ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС, ОЕСР тощо), результати яких потребують додаткового вивчення й узагальнення національними експертами, які б не лише констатували наявний рейтинг України у світовому співтоваристві за цими документами, а й аналізували його причини та пропонували конкретні кроки щодо його поліпшення.

Крім того, Україна вже включилася і має намір розширювати свою участь у різних міжнародних порівняльних обстеженнях якості освіти (TIMSS, PIRLS, PISAтощо). Цінність результатів цих досліджень полягає в можливості з’ясувати, наскільки вірно обрані засади реформування змісту освіти, а не у виявленні щабля, на якому перебувають українські школярі з тієї чи іншої галузі знань. Тому насамперед вони корисні в методичному аспекті, оскільки вказують авторам програм і підручників можливі шляхи їх удосконалення.

Упродовж останніх років випускники ЗНЗ, що мають намір вступати до ВНЗ, проходять зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень із 12 предметів. Накопичено значний матеріал, який потребує додаткового опрацювання як результатів моніторингових досліджень. Тому є всі підстави для використання цих даних у системі параметрів моніторингу якості освіти. Аналогічно це стосується і державної підсумкової атестації за умови переорієнтації її на засади ЗНО, як це передбачалося на початку запровадження ЗНО.

У різних регіонах України впродовж багатьох років здійснюються ініціативні моніторингові дослідження з різних проблем освітньої практики (у більшості випадків оцінюються навчальні досягнення учнів різних вікових груп з окремих предметів). Такі обстеження також можуть бути корисними для здійснення системного моніторингу якості освіти, якщо їх упорядкувати, виконувати за єдиною методологією і координувати їх проведення на загальнодержавному рівні.

Назріла також необхідність у запровадженні єдиної системи рейтингування ЗНЗ на кшталт того, як це робиться у вищій освіті. Природно, що це не повинен бути єдиний державний рейтинг ЗНЗ, оскільки він цікавий лише батькам і навчальним закладам у межах певного адміністративного поділу (міста, району, можливо, області) і не несе якоїсь інформативності на міжрегіональному рівні. Проте механізм визначення такого рейтингу має бути єдиним, створюватися на єдиних засадах, щоб була можливість порівнювати за окремими показниками різні регіони.

Для побудови національної системи моніторингу якості освіти обов’язково необхідно врахувати досвід організації подібних обстежень в інших країнах, особливо тих, що близькі нам за ментальністю й історією розвитку освіти. Насамперед це країни СНД (Білорусь, Грузія, Казахстан, Росія та ін.), Литва, Латвія, Польща, Словаччина тощо. Не завадить і досвід проведення моніторингу освіти провідних у цьому відношенні країн (Велика Британія, Німеччина, США, скандинавські країни тощо).

Варто лише розуміти, що жодна з моделей моніторингу якості освіти, що застосовується в інших країнах, не може бути беззастережно перенесена в освітню систему України. Національна система моніторингу має вибудовуватися на кращих міжнародних зразках, але враховувати специфіку і традиції української освіти.

Щоб створити таку систему моніторингу якості освіти, варто зробити кілька першочергових кроків, які безумовно не вичерпують повністю низку заходів, необхідних для цього.

1. Треба чітко визначити функціональні та інструментальні можливості кожної з нині діючих процедур оцінювання якості освіти, відібрати найбільш придатні для здійснення системного моніторингу та інтегрувати їх у національну систему моніторингу якості освіти.

2. Необхідно спільно з основними споживачами інформації про результати моніторингових досліджень визначитися у критеріях, показниках та індикаторах, що будуть покладені в основу національної системи моніторингу якості освіти і забезпечуватимуть її інформаційну базу.

3. Головним виконавцям моніторингових досліджень (ІІТЗО, УЦОЯО, НАПН України, обласні центри моніторингу освіти) слід обрати адекватні технології та необхідний інструментарій для проведення моніторингових досліджень на різних рівнях і скласти мережний графік збору даних для кожної процедури.

4. Привести відомчу статистику з освіти до міжнародних стандартів і розробити методики оцінювання якості освіти за статистичними даними.

5. Скласти державну цільову програму моніторингу якості освіти на короткострокову (3—5 років) і середньострокову (5—7 років) перспективу.

 

 

ПРОПОЗИЦІЇ ДО КОНЦЕПЦІЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ОСВІТИ (НС МЯО)

 

С. А. Раков, доктор педагогічних наук, УЦОЯО

 

Роль національної системи освіти для успішності громадян і країн

Для успішності країни в сучасному глобалізованому, конкурентному, інноваційному світі потрібно мати якісну систему освіти, яка створить умови для формування  компетентних громадян, здатних бути успішними в цьому світі і тим самим забезпечувати успішність країни.

Уявлення про успішність сучасної країни концептуалізовано в понятті суспільства сталого розвитку (sustainable development society):

—   сталий розвиток економіки;

—   сталий розвиток соціальних відносин;

—   сталий розвиток екології.

Уявлення про успішність громадянина в суспільстві сталого розвитку концептуалізовано в понятті ключових компетентностей суспільства сталого розвитку:

—   Мовна компетентність (native language competence) — здатність ефективно застосовувати рідну мову для комунікацій.

—   Мовна компетентність (foregn language competence) — здатність ефективно застосовувати іноземні мови (принаймні одну) для комунікацій.

—   Природничо-математична компетентність — здатність застосовувати знання й уміння в галузі природничих наук і математики для розв’язування особистісно і соціально значущих завдань.

—   ІКТ-компетентність (digital competence) — здатність застосовувати знання й уміння в галузі ІКТ для розв’язування особистісно і соціально значущих завдань.

—   Загальна навчальна компетентність (lear­ning to learn competence) — здатність успішно навчатися впродовж життя. 

—   Культурна компетентність (cultural compe­tence) — здатність використовувати розмаїття культур для успішного розв’язування особистісно й соціально значущих завдань.

—   Підприємницька компетентність (enter­prentoship competence ) — здатність до інноваційної діяльності, ініціативи, взяття на себе відповідальності при розв’язуванні особистісно й соціально значущих завдань.

—   Громадянська компетентність (civic competence) — здатність використовувати інститути суспільства для розв’язування особистісно й соціально значущих завдань.

Місія системи загальної освіти — набуття випускниками загальноосвітніх навчальних закладів ключових компетентностей суспільства сталого розвитку, що є одночасно передумовою їх успішності в сучасному світі й успішності країни в сучасному глобалізованому, конкурентному, інноваційному світі.

Красномовним прикладом ефективної освітньої політики може бути досвід Фінляндії, успішність якої за всіма трьома параметрами суспільства сталого розвитку не викликає сумнівів — як свідчить про це звіт Світового Банку1: «Успішність цієї маленької і віддаленої Європейської країни є безпосереднім наслідком освітньої політики, що була запроваджена 40 років тому».

Роль національної системи моніторингу якості освіти

Призначення національної системи моніторингу якості освіти — забезпечення суспільства достовірними даними про стан системи освіти з метою її підзвітності, ефективного функціонування і вдосконалення.

Ефективна система моніторингу якості освіти повинна відбивати національні культурні й освітні традиції, світовий досвід створення таких систем та забезпечувати інноваційний її розвиток.

Загальні засади ефективної НС МЯО

Показовим є досвід Чилі у створенні НС МЯО — SIMCE, функціонування якої забезпечує незалежна Національна агенція забезпечення якості освіти.
У розробці SIMCE брала участь комісія з питань освіти Організації економічного співробітництва
і розвитку  (ОЕСР). При обговоренні контексту Чилі було використано досвід країн із найбільш ефективними НС МЯО: Австралія, Англія, Голандія, Британська Колумбія (Канада), Нова Зеландія.

У результаті були сформульовано 12 загальних принципів ОЕСР,  які стосуються ефективної системи моніторингу якості освіти.

Ці принципи по-різному реалізуються в НС МЯО різних країн, у тому числі й у згаданих у контексті Чилі п’яти країнах, проте вони залишаються для них усіх засадничими і тому доцільно їх інтерпретувати і в українському контексті для використання найкращого світового досвіду.

Засадничі принципи НС МЯО України (у світлі рекомендацій ОЕСР)

1.   СИСТЕМНІСТЬ І КОМПЛЕКСНІСТЬ (використовувати більш широкий погляд на успішність учнів):

1.1. Оцінку діяльності учителя, навчального закладу, освітнього регіону тощо слід розглядати не тільки з точки зору навчальних досягнень учнів,
а в соціально-економічному контексті.

1.2. Відпрацювати систему критеріїв (індикаторів) якості освіти, яка повинна  враховувати світовий досвід створення ефективних систем індикаторів якості освіти (зокрема, систему індикаторів Європейського Союзу і ОЕСР (див. додатки)), стан
НСМЯО і перспективні напрямки розвитку системи освіти в Україні (зокрема, визначені Стратегією розвитку системи освіти в Україні на 2012—2022 ро-ки).

1.3. До розробки системи критеріїв якості залучити якомога більшу кількість фахівців у галузі освіти: МОНМСУ, НАПНУ, Комітету з освіти і науки Верховної Ради України, Державної інспекції навчальних закладів, УЦОЯО, ВНЗ, ЗНЗ, громадських організацій.

1.4. Широко обговорити і узгодити в суспільстві систему критеріїв якості освіти, яка б дозволила забезпечити різним категоріям користувачів освітніх послуг і суспільства в цілому вільний доступ до результатів моніторингу якості освіти з метою інформаційного забезпечення громадсько-державного управління освітою.

2.   УЧНЄЦЕНТРОВАНІСТЬ (робити акцент на навчання та розвиток особистості учнів)

2.1. Спрямованість НС МЯО — оцінка умов для персоніфікованого навчання (учіння) кожного учня, які забезпечують у повній мірі розкриття їх творчого потенціалу.

2.2. В основу індикаторів якості освіти покласти показники забезпечення компетентнісної парадигми освіти і набуття учнями ключових компетентностей суспільства сталого розвитку.

3.   ОПЕРАЦІЙНІСТЬ  (оцінювання повинні надавати енергію для процесів удосконалення навчання).

3.1. НС МЯО повинна виконувати роль важливого компонента «операційної системи» реформування освіти відповідно до Стратегії розвитку системи освіти України, оцінюючи відповідність поточного стану і динаміки змін системи освіти визначеним критеріям якості.

3.2. НС МЯО повинна бути оснащена автоматизованою інформаційною системою оцінки якості системи освіти України (АІС «Стан освіти»), за допомогою якої користувач у залежності від своєї категорії (профілю) може отримати інформацію про стан і динаміку системи освіти в розрізі країни, регіону, навчального закладу, класу, учителя, предмета тощо, а також проводити аналітичні дослідження цих даних в інтерактивному режимі
з метою визначення напрямів удосконалення своєї діяльності.

4.   ЕФЕКТИВНІСТЬ (показувати не тільки «сирі» результати, а й ДОВ (додану освітню вартість):

4.1. Основою оцінки ефективності роботи учителя, школи, регіону за певний період є індивідуальний прогрес кожного учня (ДОВ) на тлі всіх учнів країни, які мають із ним однаковий рівень підготовки на початку цього періоду й аналогічні соціально-економічні умови навчання за цей період.

4.2. Ефективність роботи класу, учителя, школи, регіону визначається на основі комплексної оцінки абсолютних результатів учнів та їх ДОВ.

5.   ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ  (ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО ОЦІНЮВАННЯ):

5.1. Найголовніше завдання НС МЯО — інформаційне забезпечення адекватної самооцінки своєї освітянської діяльності учнями та їх батьками, учителями, адміністрацією шкіл, управлінь освіти тощо.

6.   ОЦІНЮВАННЯ ДЛЯ НАВЧАННЯ (використовувати оцінювання для навчання):

6.1. Система індикаторів якості освіти повинна бути інструментом удосконалення процесу навчання (не стільки констатувати стан на момент завершення процесу навчання, скільки відбивати динаміку змін і діагностувати напрями розвитку).

6.2. Оцінювання для навчання (на противагу оцінювання навчання) — оцінювання для вдосконалення навчання на основі його персоніфікації (тобто навчання конкретного учня в конкретних умовах, конкретного класу в конкретних умовах, конкретної школи в конкретних умовах тощо), для чого оцінювання в рамках НС МЯО повинні проводитися на рівні кожного суб’єкта навчального процесу: учня, учителя, класу, школи, регіону, країни.

6.3. Система оцінювань навчальних досягнень (НС МЯО) повинна відбивати сучасну тенденцію становлення компетентнісної парадигми освіти.

7.   ВІДКРИТІСТЬ (поважати інформаційні потреби батьків і учнів):

7.1. НС МЯО повинна включити всі верстви громадянського суспільства до вдосконалення системи освіти — учні, батьки, учителі, адміністрація школи і районного управління освітою повинні робити свій внесок у вдосконалення освіти на місцях. 

8.   АВТОНОМІЗАЦІЯ (втручатися у навчальний процес школи, класу, учителя у зворотній пропорції до успіху):

8.1. Слід намагатися, щоб втручання в навчальний процес НС МЯО було мінімальним, інакше це спотворює навчальний процес, з одного боку, шкодить йому. А з іншого боку — знецінює результати оцінювання.

8.2. Результати оцінювань не повинні мати високих ставок — тобто від їх результатів не повинні залежати ані статус учителя, ані його заробітна платня або фінансування школи — результати оцінювань повинні перш за все слугувати внутрішній самооцінці і прийняттю управлінських рішень на їх основі, слугувати орієнтиром на більш успішний досвід із метою його розповсюдження.

8.3. Проведення оцінювань повинно бути чітко регламентоване:

8.3.1. Національні тестування по закінченні кожного рівня освіти (початкової, базової, загальної освіти).

8.3.2. Планові інспекції за чітко визначеним графіком (у багатьох країнах — один раз на три роки впродовж трьох днів).

8.3.3. Додаткові інспекції шкіл виключно у випадку їх віднесення до розряду проблемних за результатами оцінювань.

9.   ВЗАЄМОДІЯ І ВЗАЄМОВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (усіх інституцій і верств громадян для забезпечення якості освіти):

9.1. НС МЯО повинна сприяти взаємодії учнів, батьків, адміністрацій шкіл, районних, міських, регіональних, галузевих інституцій управління освітою і їх взаємовідповідальності в забезпеченні якості освіти через системність, комплексність
і відкритість показників індикаторів якості на всіх рівнях управління.

10.  ІНТЕГРОВАНІСТЬ (зміцнювати зв’язки між самооцінкою, контролем і вдосконаленням):

10.1.         Результати внутрішньої самооцінки шкіл, результати зовнішнього оцінювання в рамках НС МЯО повинні складати основу для розробки перспективних планів удосконалення роботи школи і контролю за їх виконанням.

11.  ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ (запобігати короткостроковим цілям):

11.1.         Індикатори якості повинні відбивати перспективні, масштабні, довгострокові цілі, які дійсно можуть призвести до корінних змін якості.

12.  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІСТЬ:

12.1.         Використовувати принцип нових підходів:

12.1.1. Максимально використовувати потужність ІКТ для забезпечення функціонування НСМЯО.

12.1.2. Не намагатися автоматизувати засобами ІКТ «паперові» підходи і методологію.

12.2.         Створювати умови, які дають можливість різним групам людей і установ спільно вибудовувати інтелектуальність системи забезпечення якості.

 

Пропозиції до концепції НС МЯО

Пропозиція 1. Мета створення НС МЯО

—   Забезпечення цілісності системи освіти та її інноваційного розвитку в умовах децентралізації управління освітою й становлення автономії навчальних закладів.

—   Забезпечення громадян країни достовірною й повною інформацією стосовно умов і результативності функціонування національної системи освіти на різних її рівнях і за системою показників, що ґрунтуються на наукових засадах, відбивають пріоритети розвитку національної системи освіти та світові тенденції в освіті.

—   Забезпечення навчальних закладів, установ управління освітою різних рівнів, політичних інституцій країни достовірною й повною інформацією для забезпечення прийняття ефективних рішень у галузі освітньої політики й оцінки їх дієвості.

—   Забезпечення суспільства даними про якість національної системи освіти в рамках міжнародних порівняльних досліджень із метою інтеграції національної системи освіти в єдиний освітній простір Європи і світу і забезпечення її конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг в умовах глобалізації.

Пропозиція 2. Інституційне забезпечення
НС МЯО

Функціонування НС МЯО забезпечують:

— Інститут інноваційних технологій і змісту освіти;

— Державна інспекція навчальних закладів України;

— Український центр оцінювання якості освіти.

Пропозиція 3. Напрями діяльності НС МЯО

—   Змістовне й інформаційне забезпечення НС МЯО (розробка й упровадження інноваційних освітніх технологій, збір, аналіз і поширення даних щодо якості національної системи освіти) — відповідальність Інституту інноваційних технологій
і змісту освіти.

—   Моніторинг якості умов освіти (кадрове, матеріальне, інформаційне (підручники, посібники тощо) забезпечення та ін.) — відповідальність Державної інспекції навчальних закладів України.

—   Моніторинг якості навчальних досягнень (моніторинг рівня навчальних досягнень учнів
і студентів) і участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти (TIMSS, PISA, PIRLS тощо) — відповідальність Українського центру оцінювання якості освіти.

Пропозиція 4. Правове забезпечення НС МЯО

Для розбудови НС МЯО доцільно розробити
й прийняти:

—   Закон України про моніторинг якості освіти (або внести відповідні зміни до законів України про освіту).

—   Три державні стандарти у сфері освіти (включаючи всі види освіти: загальну, професійну, вищу).

—   стандарти і показники якості умов освітньої діяльності;

—   стандарти змісту освіти;

—   стандарти (критерії) навчальних досягнень і компетенцій.

Пропозиція 5. Структура НС МЯО

НС МЯО складається з двох підсистем:

—   Національна система моніторингу якості вищої освіти (НС МЯВО).

—   Національна система моніторингу якості загальної освіти (НС МЯЗО).

Пропозиція 6. Моніторинг якості вищої освіти

Для моніторингу якості вищої освіти використовуються:

—   національні незалежні кваліфікаційні тести (незалежне оцінювання) на рівні бакалаврату, перш за все з масових спеціальностей у галузі комп’ютерних наук, економіки та менеджменту, права тощо;

—   національні незалежні вступні тести із загальноосвітніх предметів на навчання в магістра­турі.

Тести для НС МЯВО розробляються провідними фахівцями ВНЗ із залученням фахівців відповідних виробничих галузей.

Адміністрування тестів НС МЯВО здійснюється незалежною установою — Українським центром оцінювання якості освіти.

Пропозиція 7. Моніторинг якості загальної освіти

НС МЯЗО (підсистема оцінювання рівня навчальних досягнень) включає в себе такі компо­ненти:

—   Національна система моніторингу якості навчальних досягнень початкової школи (НС МЯО-ПШ) — на основі національного стандартизованого зовнішнього оцінювання учнів 4 класу та на основі єдиного тесту, що включає в себе:

—   вербально-комунікаційну складову:

—   читання (критичне читання);

—   письмо (написання твору);

—   логіко-математичну складову (застосування мислення і математики для розв’язування задач
із реальним змістом).

—   Національна система моніторингу якості навчальних досягнень базової школи (НС МЯО-БШ) — на основі національного стандартизованого зовнішнього оцінювання учнів 9 класу на основі чотирьох тестів:

—   українська мова;

—   іноземна мова;

—   комплексний тест із природничо-мате­матичних дисциплін;

—   комплексний тест із гуманітарних дисциплін.

—   Національна система моніторингу якості навчальних досягнень загальноосвітньої школи (НС МЯО-ЗШ) — на основі національного стандартизованого зовнішнього оцінювання учнів 11 класу (ДПА у формі ЗНО).

Пропозиція 8. Характер тестів НС МЯЗО

НС МЯЗО базується на системі зовнішніх незалежних оцінювань (тестувань) і включає тести критеріального оцінювання компетентностей учнів (знань, умінь, здатностей застосовувати знання й уміння та оцінювати результати) згідно з національними стандартами освіти та критеріями їх досягнень. Тестування НС МЯЗО включають:

Тести для НС МЯЗО розробляються фахівцями Українського центру оцінювання якості освіти із залученням освітян-практиків і науковців із системи середньої і вищої освіти, а також НАПНУ і НАНУ.

Адміністрування тестів НС МЯЗО здійснюється незалежною установою — Українським центром оцінювання якості освіти.

Пропозиція 9. Використання доданої освітньої вартості в системі НС МЯЗО

—   Моніторингові дослідження НС МЯЗО спираються на широке застосування доданої освітньої вартості (ДОВ) — показника, який розраховується для кожного учня як відносний прогрес його успішності в порівнянні із середньою успішністю учнів у популяції учнів, які мали з цим учнем однакову успішність при попередньому вимірюванні навчальних досягнень, а також однакові з ним соціально-економічні умови.

—   ДОВ використовується для розрахунку індексу індивідуального прогресу (ІП) учня, класу, навчального закладу, району, області, учителя тощо.

Пропозиція 10. Оприлюднення результатів моніторингу якості освіти

— Результати різних моніторингових досліджень повинні бути систематизовані й для широкого загалу:

—   публікуватися щорічно у вигляді видань різних ступенів повноти:

«Якість системи освіти України» (щорічний повний статистичний звіт);

«Якість системи освіти України» (щорічний скорочений статистичний звіт — головні показники у вигляді таблиць, діаграм, графіків і скорочених коментарів до них);

«Якість системи освіти України» (щорічний дайджест — короткий довідник за матеріалами повного звіту).

— оприлюднюватися в Інтернеті у вигляді Автоматизованої інформаційної системи НС МЯО (АІС НС МЯО) для забезпечення користувачів АІС повнофункціональним пошуком інформації та проведення самостійного аналізу даних, що були отримані в результаті моніторингу якості освіти.

Пропозиція 11. Робоча група з підготовки концепції НСМЯО

—   Для створення концепції НС МЯО доцільно створити робочу групу, яка має включати в себе фахівців ВНЗ, ЗНЗ, системи управління освітою різних рівнів (районний, міський, обласний, міністерський), Національної академії педагогічних наук, урядовців і парламентаріїв, міжнародних експертів (упродовж півроку).

—   Концепцію НС МЯО слід обговорити в широких колах громадськості й освітян, після чого затвердити на рівні закону України.

—   На основі концепції НС МЯО повинна бути розроблена та затверджена Державна програма розбудови НС МЯО.

—   Упровадження НС МЯО буде тривати кілька років.

Пропозиція 12. Польська система НС МЯО як прототип НС МЯО України

—   Прототипом НС МЯО України можна вважати НС МЯО Польщі, а також її досвід у розбудові цієї системи.

 

 

Якість загальної середньої освіти крізь призму ЗНО:

До питання про створення національної системи
моніторингу якості освіти

 

О. Л. Сидоренко, доктор соціологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, директор Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти

 

Здійснені в останні роки соціологічні дослідження засвідчують досить невисокий рівень освіти в Україні. Так, за даними загальносвітового опитування, проведеного Американським інститутом громадської думки Джорджа Геллапа, в Україні кількість задоволених системою освіти, становить 38%, у США цей показник сягає 70% [3]. Отже, існує необхідність визначення та аналізу чинників, що впливають на якість освіти, а також вироблення на цій основі конкретних рішень щодо суттєвого покращення ситуації. Цілком природно, що одним із ключових напрямів державної освітньої політики визначено забезпечення національного моніторингу системи освіти [4].

Питання впровадження моніторингових досліджень, у тому числі освітнього моніторингу як основного засобу визначення якості освіти, активно вивчали зарубіжні та українські науковці: І. Аннєнкова, С. Бабинець, А. Вілохін, А. Ісаєва, В. Кальней, Т. Краснова, Н. Максимчук, Л. Мойсеєва, М. Поташник, Г. Сігеєва, Дж. Уїлмс, С. Шишов та ін.

Українські науковці Л. Гриневич, І. Лікарчук, О. Ляшенко, В. Темненков у своїх дослідженнях торкалися проблем, пов’язаних із запровадженням зовнішнього оцінювання в контексті створення національної системи моніторингу та забезпечення рівного доступу до якісної освіти.

Однак у жодному з досліджень детально не розглядалися питання, пов’язані з інтеграцією ЗНО в українську освіту, не були чітко визначені місце і роль ЗНО в становленні національної системи моніторингу якості освіти, не проаналізовано досвід впровадження аналітичних даних про результати проведення ЗНО в роботу органів управлінь освітою різних рівнів.

Метою даної статті є спроба підвести підсумки перших п’яти років впровадження ЗНО, розглянути ступінь реалізації нею одного із поставлених завдань — здійснювати моніторинг якості освіти на національному рівні.

Якість освіти розглядається сучасними науковцями як збалансована відповідність процесу і результату освітньої діяльності цілям, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти [1, с. 8].

На нашу думку, важливим інструментом аналізу якості освіти повинно стати (і вже стає) ЗНО, оскільки воно забезпечує об’єктивне вимірювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Аналіз результатів ЗНО, які доводяться до громадськості, дозволяє виявити проблеми шкільної освіти, рівень її якості, окреслити можливі шляхи вирішення цих проблем. Роль ЗНО суттєво посилює той факт, що система управління освітою в Україні поступово формується як державно-громадська. За цих умов ЗНО має стати тим механізмом цієї системи, що сприятиме розвитку й удосконаленню освітньої галузі, забезпеченню цілісності вітчизняної системи освіти, реалізації національних стандартів якості освіти тощо.

Національний моніторинг якості освіти ми розглядаємо як систему, що здійснює постійний збір, аналіз та обробку інформації про функціонування і взаємодію всіх ланок сфери освіти з метою забезпечення зворотного зв’язку й ефективного реагування управлінських структур та громадськості у реалізації принципу рівного доступу громадян до якісної освіти.

Спираючись на розроблені в педагогічній літературі наукові підходи до організації моніторингу якості освіти, можна визначити такі основні його напрями:

— моніторинг контексту освітнього процесу;

— моніторинг ресурсів освітнього процесу;

— моніторинг перебігу освітнього процесу;

— моніторинг результатів освітнього процесу [7].

Розглядаючи ЗНО як один із інструментів моніторингу результатів освітнього процесу, не слід нехтувати його можливостями в реалізації інших напрямів із тих, що вказані вище. Адже «моніторинг — не тільки підстава для відстеження процесу руху до заданої мети, цілей, а й механізм корекції цілей та шляхів їх досягнення. Багато помилок в управлінні виникає через те, що моніторинг розглядається лише як засіб мінімізації відхилень, а не як шлях виправлення помилок у цілях, планах, нормах, стандартах тощо» [6].

Слід зауважити, що офіційний звіт про проведення ЗНО надається Українським центром оцінювання якості освіти п’ять років поспіль і є доступним для всіх зацікавлених осіб [2]. Проте в Україні наразі відсутні системні дослідження отриманих за результатами проведених загальнонаціональних тестувань статистичних даних, зокрема рівня навчальних досягнень випускників. Відсутні також рекомендації педагогам-практикам щодо вдосконалення навчального процесу. За результатами ЗНО не зроблено жодних висновків щодо вдосконалення стандартів, програм, підручників, хоча деякі з цих висновків лежать просто на поверхні.

Оцінка учасника ЗНО за шкалою 100—200 балів є рейтинговою, що визначається місцем результату (його рейтингом) серед інших учасників. Важливою перевагою оцінювання за шкалою 100—200 є уніфікованість розподілу учасників тестування, зокрема відсоток тих, хто отримав не менше заданого бала, є одним і тим самим для всіх сесій тестувань і всіх предметів (зі зрозумілою поправкою на дискретність розподілу). Наприклад, відсоток тих, хто набрав більш як 124 бали, дорівнює приблизно 90, більш як 140 балів — 70%, більш як 150 — 50%, більш як 175 — 10%, більш як 190 — 2% [5, с. 3].

Відхилення від нормального розподілу (який розраховується для всієї України), що мають місце в показниках області або району, дозволяють зробити висновок про те, наскільки краще (гірше) виглядали випускники ЗНЗ конкретної адміністративної одиниці в загальнонаціональному масштабі або в порівнянні з обласними показниками. Порівняння відсотків випускників у межах певного предмета за роками тестування дозволяє зробити висновок про динаміку успішності випускників.

Наприклад, показники результативності складання ЗНО в районі «N» з математики виглядають таким чином:

Рік тестування

100—124 балів

125—150 балів

150,5—183 бали

184—200 балів

Район

Область

Район

Область

2008

5,9%

4,7%

58,8% 

22,4%

1,2%

6,9%

2009

14,8% 

10,2%

50%

34,3%

0,9%

6,2%

2010

2,9% 

7,2%

44,3%

52,9%

0

6,2%

2011

6,8%

8,2%

55,7%

37,5%

0

6,9%

2012

10,8%

8,7%

52, %

36,5%

0

8,4%

 

Аналіз результатів першої колонки дозволяє зробити висновок, що три роки проведення тестування із п’яти були не досить успішними для випускників, які складали ЗНО з цього предмета, адже відсоток учасників, що не набрали 124 балів, перевищував не тільки середній показник по області, але й середнє значення для цієї категорії за шкалою нормального розподілу (10%). Найбільш скрутною була ситуація у 2009 році, потім відбулося суттєве покращення, але досягнутий результат утримати не вдалося.

Наступна категорія (відсоток учасників із результатом від 125 до 150 балів) відповідно до шкали нормального розподілу має включати приблизно 40% учасників. Зростання цього показника до 50% і навіть 52,7% (останній рік) говорить про досить невисокий загальний рівень підготовки випускників із математики у районі. Більшість із них вступний мінімум набрали, проте не можуть розраховувати на навчання в престижних ВНЗ, а значна частина випускників, які ввійшли до цієї категорії, не може розраховувати на ті спеціальності, де математика є профільним предметом. Найкращі показники за цією категорією, як і в попередній колонці, район мав у 2010 році.

Так само найкраще виглядав район у 2010 році й за кількістю тих, хто добре склав ЗНО з математики, отримавши 150,5—183 бали.

Очевидно, що людина, зацікавлена в підвищенні якості шкільної математичної освіти в районі «N», отримавши наведені дані, мала б поставити такі запитання:

1. Чим пояснити найуспішніші результати 2010 року?

2. Чому протягом останніх двох років збільшується кількість випускників, які не набрали 124 ба­ли з математики?

3. Чому в останні два роки відбувається збільшення тих, хто має результат 125—150 балів, і зменшується кількість учасників, які набрали 150,5—183 бали?

4. Чому протягом останніх трьох років тестування район не має жодного випускника, який набрав би з математики 184—200 балів?

Усвідомлюючи, що відповіді на такі й багато інших запитань мають зацікавити, у першу чергу, фахівців, які здійснюють управління освітою, Харківський регіональний центр оцінювання якості освіти у жовтні—листопаді 2012 року провів 22 регіональні науково-практичні наради за підсумками проведення ЗНО в областях, що відносяться до зони обслуговування Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти (у Харківській — 11 нарад, Сумській — 5 нарад, Полтавській — 6 нарад).

Заходи проводилися за ініціативи та участі департаментів освіти Харківської та Полтавської обласних державних адміністрацій, а також управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації. Учасниками нарад-семінарів стали 1750 педагогічних працівників. Розподіл учасників нарад за категоріями подано в таблиці.

Під час проведення нарад було проаналізовано результати ЗНО за 2008—2012 рр. з української мови та літератури, англійської мови, історії України, а також ряду предметів природничо-математичного циклу.

Крім того, представниками управлінь освіти та обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти були надані результати квадрант-аналізу за підсумками державної підсумкової атестації 2011—2012 н.р. та ЗНО 2012 року.

з/п

Категорія учасників

Харківська область

Полтавська область

Сумська область

Усього за категорією

1

Начальники Р(М)В(У)О

35

29

19

83

2

Заступники начальників Р(М)В(У)О

7

7

14

3

Завідувачі РМК

42

29

26

97

4

Директори ЗНЗ

704

403

346

1453

5

Інші

-

61

42

103

6

Усього по області

788

522

440

 

Загальна кількість учасників

1750

 

За результатами проведення нарад були прийняті такі рішення:

1. Здійснити аналіз результатів ЗНО-2012 у районі (місті) з метою визначення навчальних закладів, середній бал ЗНО по яких виявився нижчим за 150.

2. Здійснити порівняльний аналіз результатів ДПА та ЗНО по всіх навчальних закладах району (міста).

3. Провести в навчальних закладах моніторинг стану викладання навчальних дисциплін, за якими середній бал ЗНО виявився нижчим за 150.

4. Вивчити рівень здійснення вчителем оцінювальної діяльності в тих навчальних закладах, де виявлена розбіжність між результатами ДПА та ЗНО: при середньому балі ДПА достатнього та високого рівня середній бал ЗНО виявився нижчим за 150.

5. Здійснювати контроль за ефективністю підготовки вчителями учнів до ЗНО на уроках; системного використання в навчанні тестових технологій; посилити контроль за об’єктивністю оцінювання навчальних досягнень учнів.

6. Ужити необхідних організаційних заходів щодо підвищення ефективності діяльності районних (міських) методичних служб із питань покращення підготовки учнів до участі в ЗНО.

7. Організувати проведення вчителями тренувальних тестувань із кожного предмета ЗНО за завданнями минулих років.

8. Провести роз’яснювальну роботу щодо залучення максимальної кількості випускників загальноосвітніх навчальних закладів до участі в пробному незалежному оцінюванні, що проводиться УЦОЯО.

Певною мірою ефективність проведених заходів з огляду на їхній вплив на підвищення якості освіти в регіоні можна буде оцінити за результатами ЗНО-2013. Проте вже сьогодні можна сказати, що перший крок до створення національної системи моніторингу якості освіти в регіоні зроблено.

Пошук досконалих методів вимірювання рівня навчальних досягнень учнів на сучасному етапі розвитку освіти набуває надзвичайної актуальності, оскільки об'єктивізація процесу вимірювання, забезпечуючи зворотний зв'язок, дає можливість координувати цей розвиток. Важливим інструментом аналізу якості освіти повинно стати ЗНО, адже воно забезпечує об’єктивне вимірювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Аналіз результатів ЗНО, які доводяться до громадськості, дозволяє виявити проблеми шкільної освіти, рівень її якості, окреслити можливі шляхи вирішення цих проблем.

Help

asdas